Короткий життєпис Григора Орлика
Діточий вік Григора Орлика.
Григор Орлик народився в Батурині, тодішній гетьманській столиці, в дні 21 листопада 1702р. Сам гетьман Іван Мазепа тримав його до хресту разом з дружиною Василя Кочубея - Вірою.
Його батько - Пилип походив зі старої баронської родини. Він був спершу генеральним писарем у гетьмана І. Мазепи, а по його смерті став гетьманом України, його мама - Анна з Герчиків - походила зі знатнього козацького роду.
Перші роки життя проминули Григорові в Батурині у сприятливих умовинах щасливого дитинства.
Перші роки еміграції Григора Орлика.
Скоро проминули малому Григорові щасливі роки дитинства. По програній битві під Полтавою в 1709р. гетьман І. Мазепа, разом з козацьким військом і Орликом, мусів покидати Україну та йти на чужину. Для цілої родини Орликів розпочалася сумна доба вигнання.
Спершу живе Григор у Бендерах, Туреччина, де - по смерті І. Мазепи - його батько Пилип стає гетьманом України. Тут в Бендерах Григор перейшов першу школу чужих мов та познайомився з людьми, з якими в пізніших літах довелося йому вести політичну акцію.
Вкоротці, одначе, змушений обставинами, переноситься Григор з родиною до Швеції, де він - вже 13-літнім юнаком - стає на військову службу в армії короля Карла ХІІ. Вже декілька місяців пізніше бере участь у битві в обороні міста Штральзунду, яке було обложене прусаками, москалями й данцями. Ця служба під прапорами Карла ХІІ залишилася назавжди в пам'яті молодого Григора.
По закінченні військової служби Григор здобуває високу освіту на славному університеті в Людні. Товариський й завжди привітний Григор заприязнюється зі своїми ровесниками. Його радо приймають в домах родин найвищих достойників Швеції. Вже тоді відзначається він бистрим розумом, гарною поведінкою та знанням кількох мов, спеціяльно французької. По закінченні студій, Григор враз з родиною виїздить зі Швеції.
Дипломатична акція Григора Орлика.
Для Григора Орлика настали тяжкі часи. Його батько Пилип мусів вертатися до Туреччини, а Григор, ховаючися перед оком московських агентів, залишився сам, мусів сам дбати про себе, а до того ще допомагати своїй родині: мамі й сестрі, які були в біді. Він вступає на службу в Саксонській гвардії в Дрездені, де служить через шість літ.
Звідси переїздить Григор до Польщі, де - перебуваючи на дворі польского короля - організує розпорошених по Европі мазепинців і розпочинає широкозакроєну дипломатичну акцію за визволення України.
Григорові вдалося зацікавити українською справою французьких політиків. В році 1729 він, на доручення французької амбасади у Варшаві, переїздить до Парижа, де осів під прибраним прізвищем.
Там він запізнався з кардиналом Флері, першим і найбільш впливовим міністром Франції, який представив Григора королеві Людвикові ХV-му. Король і французькі дипломати ставляться прихильно до Орлика й доручають йому різні дипломатичні місії до союзних країв, як напр. Польщі, Швеції, Туреччини, з яких він вив'язується все якнайкраще. За ті свої заслуги Григор дістає з рук короля найвище французьке відзначення: Орден Св. Людвика.
Життя Григора Орлика у Франції, його осяги і смерть.
Коли Москва почала сильно переслідувати Григора й натискати на уряди Франції й країн, які користувалися із дипломатії Григора, він покинув дипломатичну явну службу й вступив на військову службу у французькій королівській гвардії, де вже в короткому часі зробив велику карєру: одержав високий ступінь полевого маршала Франції й став командиром одного із найкращих полків, в якому - за почином Григора - служило багато козаків.
Перебуваючи в армії Григор дальше слідкує за політичними подіями й не минає жадної нагоди, щоби не порушити справи визволення України. Він широко листується зі своїми приятелями, козацькою старшиною та визначними мазепинцями, розпорошеними по цілій Европі. Крім того він працює над історією України.
По смерті гетьмана Пилипа Орлика Григор відмовляється від пропонованого йому гетьманської булави по батькові, уважаючи, що на свойому пості він може більше зробити для українскої справи.
В 1747р. Григор одружується з панною Люізою-Оленою Лє Брюн, графинею де Дентевіл, яка була посвоячена з королівським двором. Вінчання відбулося у Версалі, в присутності короля та його королівського двора. Однак він ніколи не забув про своє українське походження, не забув України. Ніколи він не перестав бути гарячим українським патріотом. Свій дім вів в українському дусі й стилі. Його довірочним слугою був старий запорожець Карло, також особисту його охорону, як і охорону замку Дентевіл творлили запорожці. Його дім - це дім українского гетьмана на чужині, а його ціле життя на скитальщині - це гідний взір до наслідування для його наслідників - новітніх українських політичних емігрантів.
В 1759р. Григор вславився тим, що він вирішив на користь Франції битву за Берген, під Франкфуртом, підчас Семилітної Війни. Бравурною атакою свого полку він розбив переважаючого ворога, але сам одержав смертельну рану, з якої вже не вийшов.
Поранений лежав в хаті славетного німецького поета Гете. В дні 14 листопада 1759р. перестало битись серце великого Мазепинця, генерала-поручника, полевого маршала Григора Орлика, кавалєра шведського Ордену Меча й французького Ордену Св. Людвика.
Син українського гетьмана Пилипа Орлика та переємник його й Великого Мазепи ідей й політичних дій помер у чужій уніформі, за чужу справу, хоча все жив з думкою про Батьківщину - Україну. Доля не дозволила йому пожертвувати свого життя за Україну. Могила того невсипущого борця за справу України
незнана.
Та значіння Григора Орлика українській історії величезне. Акції Григора за кордонами, в найстрашнішу добу нашої історії причинилися до того, що ідеї гетьмана Івана Мазепи й його наслідника Пилипа Орлика не завмерли але знайшли відгук серед західніх націй.
Завдяки Григорові державні архіви Франції переповнені згадками про українську справу, про українську-козацьку націю.
Ім'я українського політичного емігранта Григора Орлика є записане в родових списках королівської родини Франції.
Всі дані про життя й працю Григора Орлика опрацював знаний український історик Ілько Борщак, використовуючи до того державні архіви Франції й приватний архів замку Дентевіл.
Григор Орлик народився в Батурині, тодішній гетьманській столиці, в дні 21 листопада 1702р. Сам гетьман Іван Мазепа тримав його до хресту разом з дружиною Василя Кочубея - Вірою.
Його батько - Пилип походив зі старої баронської родини. Він був спершу генеральним писарем у гетьмана І. Мазепи, а по його смерті став гетьманом України, його мама - Анна з Герчиків - походила зі знатнього козацького роду.
Перші роки життя проминули Григорові в Батурині у сприятливих умовинах щасливого дитинства.
Перші роки еміграції Григора Орлика.
Скоро проминули малому Григорові щасливі роки дитинства. По програній битві під Полтавою в 1709р. гетьман І. Мазепа, разом з козацьким військом і Орликом, мусів покидати Україну та йти на чужину. Для цілої родини Орликів розпочалася сумна доба вигнання.
Спершу живе Григор у Бендерах, Туреччина, де - по смерті І. Мазепи - його батько Пилип стає гетьманом України. Тут в Бендерах Григор перейшов першу школу чужих мов та познайомився з людьми, з якими в пізніших літах довелося йому вести політичну акцію.
Вкоротці, одначе, змушений обставинами, переноситься Григор з родиною до Швеції, де він - вже 13-літнім юнаком - стає на військову службу в армії короля Карла ХІІ. Вже декілька місяців пізніше бере участь у битві в обороні міста Штральзунду, яке було обложене прусаками, москалями й данцями. Ця служба під прапорами Карла ХІІ залишилася назавжди в пам'яті молодого Григора.
По закінченні військової служби Григор здобуває високу освіту на славному університеті в Людні. Товариський й завжди привітний Григор заприязнюється зі своїми ровесниками. Його радо приймають в домах родин найвищих достойників Швеції. Вже тоді відзначається він бистрим розумом, гарною поведінкою та знанням кількох мов, спеціяльно французької. По закінченні студій, Григор враз з родиною виїздить зі Швеції.
Дипломатична акція Григора Орлика.
Для Григора Орлика настали тяжкі часи. Його батько Пилип мусів вертатися до Туреччини, а Григор, ховаючися перед оком московських агентів, залишився сам, мусів сам дбати про себе, а до того ще допомагати своїй родині: мамі й сестрі, які були в біді. Він вступає на службу в Саксонській гвардії в Дрездені, де служить через шість літ.
Звідси переїздить Григор до Польщі, де - перебуваючи на дворі польского короля - організує розпорошених по Европі мазепинців і розпочинає широкозакроєну дипломатичну акцію за визволення України.
Григорові вдалося зацікавити українською справою французьких політиків. В році 1729 він, на доручення французької амбасади у Варшаві, переїздить до Парижа, де осів під прибраним прізвищем.
Там він запізнався з кардиналом Флері, першим і найбільш впливовим міністром Франції, який представив Григора королеві Людвикові ХV-му. Король і французькі дипломати ставляться прихильно до Орлика й доручають йому різні дипломатичні місії до союзних країв, як напр. Польщі, Швеції, Туреччини, з яких він вив'язується все якнайкраще. За ті свої заслуги Григор дістає з рук короля найвище французьке відзначення: Орден Св. Людвика.
Життя Григора Орлика у Франції, його осяги і смерть.
Коли Москва почала сильно переслідувати Григора й натискати на уряди Франції й країн, які користувалися із дипломатії Григора, він покинув дипломатичну явну службу й вступив на військову службу у французькій королівській гвардії, де вже в короткому часі зробив велику карєру: одержав високий ступінь полевого маршала Франції й став командиром одного із найкращих полків, в якому - за почином Григора - служило багато козаків.
Перебуваючи в армії Григор дальше слідкує за політичними подіями й не минає жадної нагоди, щоби не порушити справи визволення України. Він широко листується зі своїми приятелями, козацькою старшиною та визначними мазепинцями, розпорошеними по цілій Европі. Крім того він працює над історією України.
По смерті гетьмана Пилипа Орлика Григор відмовляється від пропонованого йому гетьманської булави по батькові, уважаючи, що на свойому пості він може більше зробити для українскої справи.
В 1747р. Григор одружується з панною Люізою-Оленою Лє Брюн, графинею де Дентевіл, яка була посвоячена з королівським двором. Вінчання відбулося у Версалі, в присутності короля та його королівського двора. Однак він ніколи не забув про своє українське походження, не забув України. Ніколи він не перестав бути гарячим українським патріотом. Свій дім вів в українському дусі й стилі. Його довірочним слугою був старий запорожець Карло, також особисту його охорону, як і охорону замку Дентевіл творлили запорожці. Його дім - це дім українского гетьмана на чужині, а його ціле життя на скитальщині - це гідний взір до наслідування для його наслідників - новітніх українських політичних емігрантів.
В 1759р. Григор вславився тим, що він вирішив на користь Франції битву за Берген, під Франкфуртом, підчас Семилітної Війни. Бравурною атакою свого полку він розбив переважаючого ворога, але сам одержав смертельну рану, з якої вже не вийшов.
Поранений лежав в хаті славетного німецького поета Гете. В дні 14 листопада 1759р. перестало битись серце великого Мазепинця, генерала-поручника, полевого маршала Григора Орлика, кавалєра шведського Ордену Меча й французького Ордену Св. Людвика.
Син українського гетьмана Пилипа Орлика та переємник його й Великого Мазепи ідей й політичних дій помер у чужій уніформі, за чужу справу, хоча все жив з думкою про Батьківщину - Україну. Доля не дозволила йому пожертвувати свого життя за Україну. Могила того невсипущого борця за справу України
незнана.
Та значіння Григора Орлика українській історії величезне. Акції Григора за кордонами, в найстрашнішу добу нашої історії причинилися до того, що ідеї гетьмана Івана Мазепи й його наслідника Пилипа Орлика не завмерли але знайшли відгук серед західніх націй.
Завдяки Григорові державні архіви Франції переповнені згадками про українську справу, про українську-козацьку націю.
Ім'я українського політичного емігранта Григора Орлика є записане в родових списках королівської родини Франції.
Всі дані про життя й працю Григора Орлика опрацював знаний український історик Ілько Борщак, використовуючи до того державні архіви Франції й приватний архів замку Дентевіл.